Гермес і герметизм

У Другому ключі Василія Валентина Гермеса зображено
богом-цілителем із кадуцеєм у кожній руці; зверніть увагу: він крилатий, увінчаний короною,
над його головою — символ Гермеса/Меркурія,
Сонце й Місяць — на Землі, а поряд пара крил, що вкоренилися в землю.

Герметизм — це сукупність філософських і релігійних вірувань, що з’являються в Римській імперії вже у 2-му столітті н. е. разом із появою низки текстів, які ми нині називаємо Corpus Hermeticum. Герметичні тексти як клас зосереджені на тому, що грецькою зветься «tou philosóphou líthos», латиною — «lapis philosophorum», а англійською — «Philosophers Stone», тобто «Філософський камінь». Герметизм склався з багатьох різних течій релігійних і філософських вірувань, поширених тоді в Римській імперії. Звісно, усі ці вірування розвинулися з вірувань значно давніших, тож, щоб почати розуміти походження герметичної думки, треба відокремити окремі давні нитки вірувань, уплетені в неї, і розглянути кожну з них окремо. Почнімо з класичного грецького бога Гермеса, потім перейдімо до єгипетського бога Тота і, нарешті, до Гермеса Трисмегіста та приписуваних йому книг.

Гермес

Гермес уперше засвідчений у мікенському пантеоні як Гермес Араоя («Гермес-Баран») у написах лінійним письмом Б у Пілосі та мікенському Кноссі близько 1450 року до н. е., а отже, Гермес такий самий давній, як Мітра, Сома й Діоніс. Варто звернути увагу на давнє поєднання імені Гермеса з Бараном — символом вовни, адже «золотий» гриб Amanita muscaria здатен швидко перетворитися на вовнистого «Барана». Гермес — глашатай і вісник грецьких олімпійських богів, син Зевса й німфи Майї, доньки Атланта й однієї з Плеяд. Гермес — бог меж, переходів і перетворень, бог пастухів, подорожей суходолом, купців, мір і ваг, красномовства, літератури, атлетики й злодіїв, бог, відомий своєю хитрістю й спритністю. А найважливіше — він «вісник» (гр. angelos — ангел) богів. Крім того, він був покровителем поезії й музики і винайшов ліру, сопілку Пана й флейту. Гермес носив чарівний «золотий жезл», яким міг наслати сон на людей чи богів або позбавити їх сну. З часом на жезлі Гермеса виросли крила, з’явилися дві змії, і нині його називають кадуцеєм — символом сучасної медицини, що дуже доречно, адже Гермес був «майстром-цілителем», який згодом передав свою цілющу силу синові Асклепію. Гермеса вважали винахідником релігійних жертвоприношень іншим богам, тож він не лише виконує роль глашатая під час жертвоприношень (Аристоф. «Мир», 433), а й опікується жертовними тваринами; зокрема, вірили, що він збільшує плодючість овець. Йому поклонялися по всій Греції, особливо в Аркадії, а свята на його честь називалися Гермеями.

За легендою, Гермес народився в печері на горі Кіллена в Аркадії. Він був сином Зевса (небесного батька) і німфи Майї (землі); Зевс запліднив Майю глупої ночі, коли всі інші боги спали, а коли того ранку зайнялася зоря, народився Гермес. Легендарне народження в печері на вершині гори — це те, що об’єднує безсмертних богів Гермеса, Сому й Мітру. Легендарна крадіжка священної худоби, яка уособлює «рослину» Сому, — так само спільний мотив в оповідях про цих трьох богів. Легенди Соми, Гермеса й Мітри приписують кожному з них створення першого жертвоприношення богам. «Широкополий капелюх» Гермеса, його «золоті крила», чарівний цілющий «золотий крилатий жезл», а також його становище бога й «вісника богів» виявляють велику відповідність Сомі та іншим випадкам уживання гриба Amanita muscaria як Таїнства.

Гомерівський гімн до Гермеса звертається до нього як до «багатохитрого (polytropos), лагідно-підступного, розбійника, погонича худоби, подателя снів, нічного сторожа, злодія біля воріт, того, кому невдовзі судилося явити дивовижні діяння між безсмертних богів».

У найдавнішій Греції Гермес був «фалічним богом меж», якого часто зображали у вигляді стоячого фалоса, вирізьбленого з дерева чи каменю; пізніше Гермеса зображали як погруддя літнього бородатого чоловіка на чотиригранному стовпі з вирізьбленими внизу геніталіями, відповідно до його статусу фалічного бога. У 6-му столітті до н. е. традиційного Гермеса переосмислили як юнака-атлета. Статуї Гермеса нового типу стояли на стадіонах і в гімнасіях по всій Греції. У цих нових статуях Гермеса уявляли із «золотими крилами», прикріпленими до «широкополого капелюха з округлим верхом», і з його чарівним цілющим жезлом; з подальшим розвитком скульптури крила виросли також на його сандаліях чи щиколотках як символ його великої швидкості у служінні людям і богам.

Гермес; зверніть увагу на очевидну схожість із грибом: округла шапка з крилами.
Державний Ермітаж, Санкт-Петербург, Росія. Близько 100 р. до н. е., Греція

Нині ім’я Гермес рідко вживають у його первісному значенні — крилатого бога, що навідується і на Небо, і на Землю як гість і «вісник». Ім’я Гермеса живе в кількох сучасних словах, де воно є коренем, як-от «герметичний», «герметика», «герметизм» і «герметично закритий». Римляни ототожнювали грецького Гермеса зі своїм богом Меркурієм. Як і про Гермеса, про Меркурія нині рідко думають як про «бога»: це ім’я слугує звичайною назвою рідкого отруйного металу або назвою планети, що обертається найближче до Сонця. Ця потрійна сутність «Меркурія» як Бога/Металу/Планети в алхімічних і герметичних текстах призводить до нескінченної плутанини, коли забувають, що в алхімії є три докорінно різні «Меркурії», і всі вони позначені в текстах тими самими символами чи ім’ям.

Посилання про грецького Гермеса
Гермес
Вікіпедія Гермес
Encyclopedia Mythica Гермес

Тот

Тот — грецьке ім’я єгипетського божества, званого «Джехуті», що перекладається як «Той, хто подібний до ібіса». «Джехуті» іноді передають також як Tahuti, Tehuti, Zehuti, Techu чи Tetu. Тот (а також Thot чи Thout) — грецька форма, утворена від літер dhwty. Тота вважали одним із найважливіших божеств єгипетського пантеону; його часто зображали з головою ібіса, чий вигнутий дзьоб нагадував місячний серп.

Тота вважали серцем і язиком Ра, а також засобом, завдяки якому воля Ра втілювалася в мові. Тота також порівнювали з Логосом (Словом) Платона і з розумом Бога. У єгипетській міфології він відігравав багато життєво важливих і визначних ролей, зокрема був одним із двох божеств (другим була Маат), що стояли обабіч човна бога Сонця Ра.

Єгиптяни вважали його автором усіх творів з науки, релігії, філософії та магії. Греки ж проголосили Тота винахідником астрономії, астрології, науки про числа, математики, геометрії, землемірства, медицини, ботаніки, теології, цивілізованого врядування, абетки, читання, письма й красномовства. Вони також стверджували, що він — справжній автор кожного твору в кожній галузі знання, людського й божественного.

Тот — писар богів

Тот посідає чільне місце в міфі про Осіріса: він дуже допоміг Ісіді — коли Ісіда зібрала докупи частини розчленованого тіла Осіріса, він дав їй слова, щоб воскресити Осіріса, аби вона змогла завагітніти й породити Гора. Коли Гора було вбито, Тот дав формули, щоб воскресити і його. Подібно до того як в юдео-християнській міфології Бог промовляє слова, щоб створити небеса й Землю, Тот як бог, що промовляє слова, які здійснюють бажання Ра, в єгипетській міфології промовив слова, що створили небеса й Землю. У давньоєгипетському космогонічному міфі Огдоади Тот породив Ра, Атума, Нефертума й Хепрі, знісши яйце в подобі ібіса, а за пізнішою версією — в подобі гуски, що знесла «золоте яйце».

Посилання про Тота
Encyclopedia Mythica Тот
Вікіпедія Тот
Themystica Тот

Акростих VITRIOL (першоджерело — Василій Валентин) у книзі Йоганна Нейтгольда «Aureum Vellus; oder Güldenes Vleiss», Франкфурт, 1733.

Гермес Трисмегіст

Після занепаду Єгипетської імперії Єгипет на століття замкнувся в собі, розвиваючи в напівізоляції унікальну культуру, яку можна вважати цілком єгипетською. Усе змінилося 525 року до н. е., коли Єгипет завоювала Перська імперія, принісши із собою зороастрійські ідеї. Звісно, це означало й появу «магів», які здійснювали перський обряд Хаоми, що походить від давнього обряду Соми. Перські філософські ідеї та релігійні вірування проникали в єгипетську культуру майже двісті років.

Олександр Македонський відвоював Єгипет у персів наприкінці 332 року до н. е., а 331 року до н. е. заснував місто Александрію. Після Олександрового завоювання Єгипет став привабливим краєм для грецьких поселенців і торговців. По всьому Єгипту, а особливо в місті Александрії, давні єгипетські й перські філософії та релігійні культи змішувалися з філософіями й містеріальними культами ширшого грецького світу. Ця давня зустріч Сходу і Заходу створила ідеальні умови для синтезу нових вірувань, постання нових філософій і багатьох нових релігійних культів. Саме тут єгипетський культ Тота і грецький культ Гермеса, так би мовити, злилися в новий культ Тота/Гермеса. Цілком природно, що двох схожих богів, які у своїх міфах обидва створили письмо, науку, медицину, релігію й магію, почали вважати, по суті, одним богом під різними іменами. Єгипетські шанувальники називали Тота «двічі найвеличнішим» і «тричі найвеличнішим» (тричі великим), що грецькою передається як «Трисмегіст». Так постало ім’я Гермес Трисмегіст, дослівно «тричі великий Гермес», латиною — «Mercurius ter Maximus».

Як божественному джерелу письма, Гермесу Трисмегісту приписували десятки тисяч творів високого авторитету, які нібито були надзвичайно давніми. У «Тімеї» та «Критії» Платона сказано, що в храмі Нейт у Саїсі були таємні зали з історичними записами, які зберігалися 9000 років. Климент Александрійський вважав, що єгиптяни мали сорок два священні писання Гермеса, які вміщували всю науку єгипетських жерців.

«Герметична література», відома як «Герметика», — це категорія папірусів, що містять заклинання й обряди посвячення. У діалозі під назвою «Асклепій» (на честь Гермесового сина Асклепія, грецького бога зцілення) описано мистецтво ув’язнювати душі демонів чи ангелів у статуях за допомогою трав, самоцвітів і пахощів, щоб статуя могла говорити й пророкувати. В інших папірусах є й інші рецепти, як виготовляти такі зображення й оживляти їх, наприклад, коли зображення слід робити порожнистими, щоб умістити в них магічне ім’я, написане на листку золота.

Поза Єгиптом і Близьким Сходом більшість греків, а згодом і римлян, не прийняли Гермеса Трисмегіста замість первісного Гермеса. У поганському світогляді більшості ці два боги лишалися відмінними один від одного. Коли християнство як офіційна державна релігія Римської імперії оголосило війну всім давнім поганським віруванням, давній культ Гермеса заборонили й переслідували, храми зруйнували, тексти спалили, а послідовників винищили. Водночас раннім християнам здавалося, що герметисти володіють ранішою версією християнства, тож Християнська церква, схоже, загалом не чіпала ні їх, ні їхніх писань. Як ми з’ясуємо далі, між герметичним «Філософським каменем» і «живим Каменем» раннього євхаристійного християнства справді існують дуже тісні зв’язки.

Та сама історія повторилася, коли іслам охопив великі терени стародавнього світу. Усіх, хто ще лишався послідовником давніх поганських культів, зокрема культу Гермеса, навертали в іслам або негайно вбивали. 830 року н. е. група герметичних поган у Харрані потребувала захисту, а для цього треба було бути мусульманами, християнами, юдеями або сабіями. Вони взяли Corpus Hermeticum за своє писання, а Гермеса Трисмегіста — за свого пророка й вирішили називати себе сабіями. Оскільки ніхто напевно не знав, кого Коран має на увазі під сабіями, їх визнали такими, бо вони мали монотеїстичне писання й пророка. Ця група відігравала велику роль в інтелектуальному житті Багдада з 856 по 1050 рік. Найвідомішим із харранських сабіїв був Сабіт ібн Курра, який досяг великих успіхів в алхімії, астрономії та математиці й пояснював свої здібності саме своїм поганством. Однак 950 року н. е. вони почали занепадати, коли халіф запровадив сувору ісламську ортодоксію, що змусила відвертий герметизм піти в підпілля, а інших послідовників герметизму — замінити Гермеса на Мухаммеда. Звісно, коли ідеї пригнічують в одному місці, вони можуть раптом прорости в інших так само швидко й несподівано, як гриби.

У ранньому Середньовіччі герметизм дедалі більше впливає на юдейську думку в ісламських країнах і в Європі. Деякі юдейські філософи ототожнювали Гермеса Трисмегіста з біблійною постаттю домойсеївських часів — «Енохом», і це ототожнення проклало шлях до обміну й злиття ідей між юдаїзмом і герметизмом. Герметичні тексти вважали втраченими книгами Еноха, що містять могутнє давнє знання й магію. Наслідком стало величезне пожвавлення середньовічного юдейського вивчення магії, нумерології та астрології. Герметичні філософії мали великий вплив на постання Каббали в Середньовіччі й на народження різних юдейських окультних філософій. Звісно, багато рабинів середньовічного юдаїзму не хотіли мати з усім цим нічого спільного й засуджували тих, хто впроваджував ці філософії в юдаїзм. Лунали й зустрічні твердження, що сабії навіть не були «герметистами», а були нечестивими поганами-ідолопоклонниками з Месопотамії, які використовували Гермеса Трисмегіста й герметизм як релігію-прикриття для своїх поганських і магічних практик.

Іслам наголошував на грамотності людей, щоб вони могли читати Коран, і так постало загалом грамотне суспільство. Коли Захід перебував у темних віках, ісламські вчені зберегли писання греко-римської доби, і в 11 і 12 століттях н. е. в Європі з’явилися переклади багатьох грецьких і латинських творів, зокрема герметичних текстів, що зникли на Заході після падіння Західної Римської імперії. Оскільки ці герметичні тексти потрапили до Західної Європи разом із великими творами класичних грецьких і латинських авторів, європейці були схильні дуже високо їх цінувати. А те, що ці герметичні тексти, як вірили, сягають часів давніх єгиптян, надзвичайно збільшило їхню популярність.

У Середньовіччі та в добу Відродження писання, приписувані Гермесу Трисмегісту, мали великий авторитет і були популярні серед алхіміків. Тому «герметична традиція» стосується алхімії, магії, астрології та споріднених предметів. Тексти зазвичай поділяють на дві категорії: «філософську» і «технічну» герметику. Перша розглядає переважно питання філософії, а друга — магію, зілля й алхімію. Найвідомішим із цих текстів була Смарагдова скрижаль, відома також як Смарагдова таблиця, Tabula Smaragdina або «Таємниця Гермеса», — текст, що нібито розкриває таємницю Філософського каменю та його трансмутацій. Цей короткий і загадковий текст, який вважали твором Гермеса Трисмегіста, європейські алхіміки високо шанували як основу свого мистецтва, зокрема його герметичної традиції. Найдавнішим задокументованим джерелом тексту Смарагдової скрижалі є «Кітаб сірр аль-асрар» — збірка порад для правителів, яку уклав Абд аль-Кадір аль-Джилані близько 800 року н. е. Цей твір переклали латиною як Secretum Secretorum («Таємниця таємниць») Йоганн «Hispalensis», або Hispaniensis (Іоанн Севільський), близько 1140 року і Філіп Триполійський близько 1243 року. Цікаво, що Смарагдова скрижаль — єдиний твір негрецької герметики, який привернув широку увагу на Заході.

Герметизм і сам зазнав перетворення від контакту з християнською, юдейською та мусульманською думкою, розгалузившись і урізноманітнившись на християнський герметизм, юдейський герметизм і мусульманський герметизм. З християнського герметизму розвинулися товариства на кшталт розенкрейцерів та інших західних герметичних груп, а також європейська алхімія, яка зрештою привела до сучасної хімії, і західна окультна магія. З юдейського герметизму походять Каббала й більша частина сучасної окультної магії «Нью-ейдж». А герметична думка пронизує багаті алхімічні традиції, що розвинулися й плекалися в ісламі.

Гермес Трисмегіст указує на Філософський камінь,
з книги Маєра «Symbola aurea mensae», Франкфурт, 1617.

Натхненні певними ісламськими алхіміками, європейські герметисти й алхіміки задумали й створили закодовану символічну мову, що виражалася через символи, діаграми й дуже дивні зображення. Водночас звичайна мова багатьох їхніх текстів ясно застерігає читача, що символи, діаграми й зображення містять суттєву істину, тоді як письмовий текст містить навмисну неправду й обман, щоб збити з пантелику недостойних. Ця практика забезпечувала певну безпеку таємниць герметистів і алхіміків, бо лише посвячені могли зрозуміти подане в зображеннях знання. На жаль, люди, не посвячені в таємниці, часто стверджували, що знають ці таємниці; деякі з них були щирими шукачами, але багато хто був просто пройдисвітом і шахраєм, що ошукував багатьох людей, які йому довіряли. Багато щирих, але все ж хибних учителів розробили духовні філософії на основі герметизму, щоб надолужити брак Філософського каменю. Так уся західна герметична й алхімічна традиція поринула у велику плутанину, і постали серйозні сумніви, чи бодай якась із сучасних герметичних груп справді досі володіє таємницею справжнього Філософського каменю — єдиної істинної мети давніх герметистів.

Фото Ніла
Amanita muscaria —
Філософський камінь Товариства «Амброзія»,
Сонце й Місяць на Землі.

Посилання про Гермеса Трисмегіста

Вікіпедія Гермес Трисмегіст
mystae Гермес Трисмегіст
Sofiatopia Гермес Трисмегіст

Посилання про герметизм
Вікіпедія Герметизм

Посилання на герметичні тексти
Товариство «Амброзія» Смарагдова скрижаль

Sacred-texts Герметичний музей

Sacred-texts Corpus Hermeticum

Levity.com Corpus Hermeticum

Sacred-texts Кібаліон

Gnostic.org Кібаліон

Sacred-texts Золотий трактат Гермеса Трисмегіста

Sacred-texts ВОДЯНИЙ КАМІНЬ МУДРИХ

Sacred-texts ЗОЛОТИЙ ТРАКТАТ

Sacred-texts Герметичний аркан

Papyri Graecae Magicae Тексти грецьких магічних папірусів

Бібліотека Гностичного товариства Асклепій 21-29