У цьому тексті бракує зображень стародавніх творів мистецтва, які були в оригінальній версії:
Франко Фаббро — березень 1996
Коментарі надсилайте на [e-mail видалено]
Вживання галюциногенних речовин у стародавніх релігіях
Ритуальне вживання галюциногенних речовин докладно задокументоване для різних шаманських культів азійської, американської та африканської культури. Виявилося, що й у так званих великих релігіях галюциногени відігравали помітну роль у ритуальній практиці. Наприклад, деякі гімни Рігведи були складені під впливом рослини, що звалася сома, яку, згідно з етноботанічними дослідженнями, ідентифікували як гриб Amanita muscaria, відомий як червоний мухомор [1]. Вживання соми в ранній індійській релігії поширилося до стародавнього Ірану: у зороастризмі в обрядах як напій використовували п’янку речовину хаому, і в цьому випадку дослідники також припускають, що хаому добували з червоного мухомора [2]. Найімовірніше, практика вживання галюциногенних речовин для досягнення екстазу й видінь під час релігійних церемоній згодом вплинула і на юдейські жрецькі кола, зокрема під час першого та другого вавилонського полону єврейського народу (відповідно 597 р. до н. е. та 587–520 рр. до н. е.). Досвід полону, імовірно, дав змогу деяким юдейським жрецьким групам ознайомитися з особливими релігійними практиками, а згодом і застосовувати їх, і ці практики вплинули на пророцтво (пор. книги Єзекіїля та Захарії в Біблії) та апокаліптику (пор. книги Даниїла в Біблії, а також Еноха та Ездри серед старозавітних псевдоепіграфів). Ці практики мали типові риси екстатичних переживань, викликаних галюциногенами (пор. Єзекіїль 1–3; Ездра 9:23–28). Релігійні звичаї раннього християнства мали так багато спільного з раннім юдаїзмом, і зокрема з апокаліптикою [3], що передача технік досягнення екстазу й видінь від раннього юдаїзму до раннього християнства видається цілком імовірною. Філологічні дослідження минулого припускали, що деякі ранньохристиянські групи також використовували Amanita muscaria як галюциногенну речовину під час певних релігійних обрядів [4]. Цю гіпотезу рішуче заперечували [5], зокрема тому, що, як стверджувалося, не було жодних історичних даних на її підтвердження.
Галюциногенні гриби в базиліці Аквілеї
Проте я маю намір додати нові вагомі дані на підтвердження цієї цікавої гіпотези, навівши нові свідчення на її користь. У молитовній залі стародавньої базиліки Аквілеї, що розташована з північного боку церкви, має 37 метрів завдовжки та 17 метрів завширшки й датується періодом до 330 р. н. е. [6], прекрасна мозаїка, найімовірніше, засвідчує звичай вживати гриби під час ранньохристиянських релігійних церемоній. Аквілея лежить у північній частині Адріатичного моря, там, де Італія межує зі Словенією, приблизно за 5 км від узбережжя вздовж каналізованої річки та приблизно за 100 км від Венеції.
План північної зали стародавньої базиліки Аквілеї з мозаїками першої християнської церкви, що датуються періодом до 330 р. н. е. Стрілка та коло позначають розташування двох кошиків із грибами та равликами. Значну частину мозаїки знищено під час будівництва церковної вежі (T), зведеної в XI столітті н. е.
Її заснували римляни в III столітті до н. е., а до I століття н. е. це була стратегічно важлива військова гавань і квітучий торговельний центр, де мешкало близько 200 000 жителів. Місто мало тісні культурні та торговельні зв’язки з Римом і єгипетською Александрією, найважливішими економічними та культурними центрами того часу, і тут жила велика єврейська громада [7]. В ораторії північної зали (рис. 1), найдавнішій частині всієї базиліки, підлогова мозаїка серед безлічі інших предметів, тварин і символів зображує два кошики: в одному червоні гриби, а в другому дев’ять равликів (рис. 2 і 3). Епіграф у мозаїці повідомляє, що ораторій був частиною будівлі, яку використовували для релігійних церемоній.
Фрагмент аквілейської мозаїки з кошиком грибів. Тут щонайменше вісім екземплярів із темно-червоними шапками та характерними ознаками виду Amanita muscaria. Оскільки ці гриби лежать у кошику, деякі науковці [8] вважають це натяком на те, що їх уживали під час церемоній як їстівні речовини, а не як суто декоративні мотиви.
Фрагмент аквілейської мозаїки з кошиком равликів, найімовірніше виду Helix (Helix) cincta. І в цьому випадку наявність кошика вказує на те, що равликів їли під час релігійних церемоній, імовірно разом із грибами.
Його слова такі: Ianuariu(s) ... de Dei dono v(ovit) p(edes) DCCCLXXX (...), що означає: Януарій своїми грошима, Божим даром, оплатив 880 футів (26 квадратних метрів) мозаїчної підлоги. Висловлювалося припущення, що два кошики з їстівними рослинами й тваринами натякають на ритуальні трапези та агапи, які ранні християни влаштовували в місцях богослужіння [8]. У кошику, повному грибів, є щонайменше вісім екземплярів із темно-червоними шапками, усіяними блідо-помаранчевими смальтами мозаїки, і з білими променистими пластинками на нижньому боці шапок. З огляду на колір і форму цих грибів, обґрунтовано можна припустити, що це гриби виду Amanita muscaria. Просто поруч із грибами стоїть другий кошик із дев’ятьма равликами виду Helix (Helix) cincta, яких і нині можна знайти на полях довкола Аквілеї.
У IV столітті н. е. мозаїчну підлогу північної зали повністю перекрила підлога нової церкви, і лише приблизно через 1500 років, на початку нинішнього століття, мозаїки першої християнської церкви в Аквілеї знову відкрили [9]. Пролежавши під покриттям так довго, мозаїка не зазнала руйнування й переробок іншими митцями, тож зберегла унікальну іконографію раннього християнства. Зображення грибів і равликів досить незвичні для християнської іконографії. Равлики були дуже поширеною їжею в стародавніх римлян, які їли їх і під час поминальних бенкетів, бо ці тварини, що впадають у сплячку, символічно пов’язувалися з похованням і воскресінням [10]. Крім того, римляни добре знали техніки розведення равликів і розуміли, що від того, чим годувати цих тварин, залежать їхній смак і наслідки після їди. Amanita muscaria, галюциногенний гриб, що звичайно росте на величезних територіях Європи та Азії, є частиною типової рослинності Карнійських Альп навколо Аквілеї. Вживання від 1 до 4 червоних мухоморів може викликати сильне відчуття радості та збудження зі зменшенням відчуття втоми та посиленням мовленнєвої активності. Якщо з’їсти більше (від 5 до 9), людина спершу стає дуже збудженою і має яскраві галюцинації, а потім впадає в наркотично-каталептичний стан, для якого характерні глибокий сон, з якого її неможливо розбудити, і дуже інтенсивні сновидіння [11]. Психотропна дія цього гриба залежить головним чином від речовини мусцимолу, який є агоністом гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК) [12]. Мусцимол має найвищу спорідненість із рецепторами ГАМК і слабку активність щодо рецепторів ГАМК-B, тож здатен змінювати збудливість мозку загалом, а особливо рухову, емоційну та когнітивну діяльність, яку контролюють базальні ганглії та лобові частки [13, 14].
Оскільки вживання Amanita muscaria може спричиняти шлунково-кишкові симптоми (наприклад, нудоту, блювання, біль у животі), найімовірніше, цих ускладнень уникали за допомогою простих запобіжних заходів: замість того щоб їсти гриби безпосередньо, було заведено спершу кілька днів годувати цими грибами равликів, а потім їсти равликів. Так активні галюциногенні речовини, що містяться в Amanita muscaria, можна було вжити без неприємних шлунково-кишкових побічних ефектів. Подібна практика відома й у сибірських шаманів, які мають галюцинаторні переживання, з’ївши м’ясо оленів, що харчувалися Amanita muscaria [15].
Висновки
Наявність у базиліці Аквілеї мозаїчних зображень грибів із психотропними властивостями вказує на те, що деякі релігійні обряди раннього християнства, імовірно пов’язані з містеріальними культами, які належало тримати в таємниці, були пов’язані з вживанням галюциногенних речовин, що сприяли містичному екстазу. Проте ще треба з’ясувати, чи були ці екстатичні техніки спільною спадщиною всіх ранньохристиянських церков, чи їх знали й практикували лише в деяких єретичних групах християн. Римська влада неодноразово звинувачувала ранніх християн у чаклунстві із застосуванням галюциногенних речовин (Ориген, «Проти Цельса», I,68; VI,38) [16]. Однак Іриней (130–200 рр. н. е.), єпископ Ліонський, стверджував, що лише єретичні церкви, а отже й гностичні, використовували галюциногени в магічних обрядах (Іриней, «Проти єресей», I,13–15; I,24–25) [17].
Виявлення зображень галюциногенних грибів у приміщеннях стародавньої християнської церкви може допомогти нам зрозуміти деякі аспекти тих таємничих обрядів або так званої «дисципліни таємниці» [18], що характеризувала найдавнішу християнську літургію, яка за визначенням мала зберігатися в таємниці й передаватися усно лише посвяченим учням.
Copyright © Франко Фаббро — чернетка — коментарі надсилайте на [e-mail видалено]
Примітки та джерела
Wasson, G.R. Soma. Divine Mushroom of Immortality (Harcourt Brace Jovanovich, Нью-Йорк, 1968). Wasson G.R. The soma in the Rig Veda: What was it? Journal of the American Oriental Society, 91: 169-187 (1971).
Gnoli, G. Zoroaster's Time and Homeland. A Study on the Origins of Mazdeism and Related Problems (Istituto Universitario Orientale, Неаполь, 1980). Нещодавно Д. С. Флеттері та М. Шварц (Haoma and Harmaline, University of California Press, Берклі, 1989) заявили, що хаому отримували не з гриба Amanita muscaria, а з Peganum harmala, рослини, що містить сильний психоактивний алкалоїд, а саме гармалін. Як повідомляють автори, цю гіпотезу їм підказав доктор Клаудіо Наранхо (с. 23-25), який описав галюциногенні ефекти, що їх сам пережив, випивши напій із гармаліном. Крім того, Наранхо заперечує, що відчув будь-яку дію, з’ївши кілька шматочків Amanita muscaria, яку зібрав у Каліфорнії (особисте повідомлення). Однак добре відомо, що концентрація психоактивних речовин в Amanita muscaria суттєво різниться залежно від місця й сезону збору. З іншого боку, галюциногенна дія цього гриба, як і мінливість концентрації, була широко визнана вже в перших систематичних наукових працях про галюциногенні речовини (див. Lewin, L. Phantastika - Die betäubenden und erregenden Genussmittel, Verlag G. Stilke, Берлін, 1924).
Charlesworth, J.H. Jesus within Judaism. New Light from Exciting Archaeological Discoveries (Doubleday, Нью-Йорк, 1988).
Allegro, J.M. The Sacred Mushroom and the Cross (Doubleday, Нью-Йорк, 1970).
King, J.C. A Christian View of the Mushroom Myth (Hodder and Stoughton, Лондон, 1970).
Bertacchi L. у Da Aquileia a Venezia (ред. Forlati Tamaro, B. та ін.) 185-221 (Scheiwiller, Мілан, 1980).
Mirabella Roberti, M. Aquileia e l'Oriente mediterraneo (Arti Grafiche Friulane, Удіне, 1977).
Brusin, G. & Zovatto, P.L. 1957. Monumenti paleocristiani di Aquileia e di Grado (Doretti, Удіне, 1957).
Von Lanckoronski, K. та ін. Der Dom von Aquileia. Sein Bau und seine Geschichte (Gerlach-Wiedling, Відень, 1906).
Gallo, G. L'allevamento della chiocciola (Edagricole, Болонья, 1976).
Waser, P.G. у Ethnopharmacologic Search for Psychoactive Drugs (ред. Efron, D.H.) 419-438 (Raven Press, Нью-Йорк, 1979).
Schultes, R.E. & Hofmann, A. The Botany and Chemistry of Hallucinogens (Thomas Pub., Спрінгфілд, 1980).
Lloyd, K.G. & Morselli, P.L. у Psychopharmacology. The Third Generation of Progress (ред. Meltzer, H.Y.) 183-195 (Raven Press, Нью-Йорк, 1987).
Bhatia, K.P. & Marsden C.D. The behavioural and motor consequences of focal lesions of the basal ganglia in man. Brain 117, 859-876 (1994).
Wasson, G.R. Soma. Divine Mushroom of Immortality (Harcourt Brace Jovanovich, Нью-Йорк, 1968). Див. примітку A: Explorers, Travelers, Anthropologists, с. 231-302.
Origène. Contre Celse (ред. Borret M.) 5 т. (Cerf, Париж, 1967-1976). Див. також Tacito. Annales, 15, 44, 2-5, та L'orazione contro i Cristiani di Marco Cornelio Frontone (у Penna R. 1991. L'ambiente storico-culturale delle origini cristiane. Una documentazione ragionata. Dehoniana, Болонья, с. 275-277, с. 283-285).
Irénée de Lyon. Contre les Hérésies (ред. Rousseau D. & Doutreleau L.) 8 т. (Cerf, Париж, 1965-1979).
Luck G. Arcana Mundi. Magic and the Occult in the Greek and Roman Worlds (John Hopkins University Press, Балтимор, 1987)
Оновлено 10 квітня 1996