23. Одін; бог мудрості

Германський і скандинавський «Вотан», «Воден», або «Одін», — верховний Бог Півночі; бог війни, мудрості й таємного знання, що володів поетичним медом натхнення.

Одін — лише одне з двох-трьох сотень імен цього Бога; серед них Ygg = яйце, Jalk (англійською Jack) = юнак, Sidhot = обвислий капелюх і Sidskeg = довга борода. Ці імена точно відповідають видимому життєвому циклу Amanita muscaria, який починається з яйця, що виростає в юнака, дозріває в обвислий капелюх і зрештою стає довгою бородою — «міцелієм».

Одін має лише одне око: друге він віддав як плату за те, щоб напитися з криниці знання. Якщо зірвати свіжу Amanita muscaria, зняти шапку з ніжки й подивитися на нижній бік шапки, ви побачите щось схоже на одне велетенське око.

Пронизаний власним списом, Одін повісив себе на світовому дереві на дев’ять днів і ночей, дистилюючи мудрість; свіжу Amanita muscaria перед уживанням необхідно висушити — у давнину її нанизували на мотузку й вивішували сушитися, бо поки вона свіжа, у ній немає ні мудрості, ні знання.

Чимало Міфів про Одіна розповідає про те, як він здобув Поетичний мед — найдорогоцінніший напій у всесвіті; його зберігали в трьох діжках — Червоній, Золотій і Бурій, — а це три найпоширеніші кольорові фази Amanita muscaria. Один Міф каже, що в Одіна є чарівна Коза, яка щодня наповнює глечик поетичним медом; чарівна коза (міцелій) і невичерпний глечик Меду — це лише ще один варіант міфу про Святий Грааль.

Окремий скандинавський Міф розповідає про «Золоті яблука безсмертя», які всі германські Боги мусили споживати щодня, щоб лишатися молодими й сильними.

Більшість міфів про Одіна містить Старша Едда — збірка давньої скандинавсько-германської міфології, врятована від забуття наприкінці Середньовіччя. На думку фахівців з індоєвропейських мов, схожість слів Веда та Едда не випадкова: вони вважають, що обидва слова походять від спільного прадавнього праіндоєвропейського слова на позначення Мудрості/Знання, тож Старша Едда означає Стара Мудрість/Знання.

Християнство витіснило давню германську релігію в Скандинавії лише 1000–800 років тому і, як і всюди, де здобувало політичну владу, придушило Старе Знання, переслідуючи всіх послідовників, які ще лишалися.

У відповідь на це частина релігії Старої Мудрості знайшла шлях до дитячих історій на кшталт «Джека і бобового стебла», і, звісно ж, є ще Одін у ролі Санта-Клауса.

Джек і бобове стебло

Історії про Джека — надзвичайно популярна дитяча розвага в усьому германському світі, зокрема в Англії. Як і з будь-яким фольклором, існує кілька різних історій про Джека і, звісно, місцеві різновиди тієї самої історії. Англійське ім’я «Джек», або скандинавське «Jalk», означає «юнак» і є одним із давніх імен Одіна.

В історіях про Джека — Убивцю велетнів Джек робить достеменно те саме, що й Одін у своїх давніх сказаннях, а саме долає Велетнів; змінено лише ім’я бога-героя, щоб уберегти оповідача від переслідувань. У скандинавській міфології речі не такі, якими їх називають, — насправді їх завжди називають протилежністю: наприклад, велетень у скандинавському Міфі — зовсім не велетень, а людина. Щойно ви зрозумієте, що Одін — це Amanita muscaria і що люди порівняно з ним велетні, його історії про «вбивство Велетнів» стає легко зрозуміти; до того ж вони, імовірно, відлякували непосвячених, щоб ті навіть не торкалися Одіна — Убивці велетнів.

В історії про Джека і бобове стебло Джек вимінює в старого корову на три «магічні» боби; ключ до шифру — слово «магічний», тобто Мага, одне з найдавніших імен Amanita muscaria. У Рігведі звичайна ціна Соми — три Соми за одну корову, тож Джека ніхто не обдурив: він просто заплатив звичайну ціну.

Магічні боби в казці проростають у велетенське бобове стебло, що сягає неба. Насправді Джек спожив би ці три Маги й мав би видіння; мотив сходження на Світове дерево поширений у скандинавському шаманізмі, і, підіймаючись ним на небо або спускаючись до його коріння в підземному світі, дух шамана міг побувати в усіх царинах буття.

На вершечку бобового стебла / світового дерева Джек знаходить Велетня, який хоче його з’їсти, мішок «Золота», що ніколи не порожніє, Золоту Арфу, яка сама декламує вірші й сама грає музику, і Гуску, що несе Золоті Яйця.

Невичерпний мішок Золота нагадує бгаги Рігведи — шкіряні мішки, у яких сушені рослини Соми носили на церемонію Соми; саме ці мішки дали тим, хто в давнину пив Сому, назву брахманів, тобто «мішконосців». Якщо ж ви знаєте, де ростуть Соми, ваш мішок ніколи не спорожніє, а за ціни три Соми за корову це знання могло приносити справжнє багатство.

Один із найдивовижніших ефектів уживання сушеної Amanita muscaria — слухові ефекти: це може бути надзвичайно гарна поезія, музика чи промовлене слово. Зі справжньою музикою їх просто не порівняти, бо слухові ефекти можуть бути на порядки кращими за звичайну музику. Звідси й «золота арфа» з казки, що співає й сама грає свою музику.

Золоті Яйця, які нібито несе «гуска», — це, очевидно, гриби Amanita muscaria, які, щойно проклюнувшись із землі, справді є маленькими золотими яйцями. У Рігведі Сому називають Золотим зародком — найдорогоціннішим у всьому творінні, а одне з імен Одіна — Ygg, англійською egg, тобто яйце.

Санта-Клаус і Різдво

У сибірському фольклорі північні олені, які дуже люблять поїдати Amanita muscaria й п’яніти, завжди пов’язані з цим грибом. В історії про Санту олені не лише тягнуть сани, а й уміють злітати в небо. Ця символіка мала б бути очевидною: люди, які з’їли сушену Amanita muscaria, часто розповідають про політ як одне з видінь, і такі люди, звісно ж, вважали б, що одурманений північний олень теж здатен на такий шаманський «політ».

Санта — веселий маленький товстун із довгою білою бородою, у червоно-білому вбранні, який за одну ніч може об’їхати весь світ, залишаючи яскраво загорнуті «подарунки» під вічнозеленими деревами, — це, очевидно, уособлена Amanita muscaria.

Amanita muscaria невелика на зріст, але досить товста; висушена й спожита, вона сповнена сміху й радості; коли її воскрешають, вона дає довгий білий міцелій, схожий на білу бороду; це єдина яскраво-червона з білим форма життя в північному лісі; за одну ніч вона може з’явитися на дуже великій площі; вона — симбіот вічнозелених дерев, як-от сосни, ялиці та ялини, і, очевидно, саме вона і є тими яскраво загорнутими подарунками, які можна знайти під цими деревами. Історія про Санту за походженням скандинавсько-германська, а найдавніші відомі німецькі ялинкові прикраси — це зображення Amanita muscaria з розфарбованого дерева або глазурованої кераміки.

Ця історія про Санту, схоже, зміщена на шість місяців за сонячним календарем — імовірно, щоб уникнути церковних переслідувань і узгодити її з церковним календарем. Адже на далекій півночі Amanita muscaria плодоносить під час найдовших днів року або після них. Тоді як сучасне Різдво (або день народження Мітри) святкують у найкоротші дні року, коли Amanita muscaria плодоносить у значно теплішому Середземноморському басейні.

Утім, обрядове спільне вживання сушеної Amanita muscaria на святі посеред зими в північних лісах може бути давньою практикою, адже антибіотики, які вона містить, і її сп’яніння, що додає світла й підносить настрій, давнім народам, імовірно, були найпотрібніші саме в цю похмуру пору року.