1. Початок

З чого почати розповідь про легендарну Траву безсмертя, адже не лишилося жодного живого очевидця цього доленосного давнього відкриття? Усе, що ми знаємо про давню містичну Траву безсмертя, нині міститься в давніх оповідях; деякі з них сьогодні вважаються релігійними істинами в живих релігіях. Інші оповіді — це давні міфи релігій, які нині вважаються зниклими. А ще інші тепер мають за народні перекази й казки, якими ми розважаємо своїх дітей, — і тим самим передаємо ці оповіді крізь незліченні покоління.

Сучасні люди вкладають свої знання в книжки; давні ж люди вкладали свої знання в оповіді. Деякі давні оповіді насправді є вельми докладними книгами знань про Траву безсмертя: якщо правильно розшифрувати таку оповідь, сучасна людина може наново відкрити безліч практичних відомостей про цю унікальну форму життя.

Хоча я не можу дати вам точних відомостей про давнє відкриття Трави безсмертя, я можу трохи розповісти, як сам дійшов до розуміння знань, що містяться в цих давніх оповідях.

Малим американським хлопчиком я чув багато тих самих історій, що й ви в дитинстві. Деякі з них мене цілковито спантеличували, бо не мали жодного логічного сенсу. Нелогічними були не казки на ніч — зрештою, ніхто, навіть дитина, не чекав, що вони матимуть сенс. Найважче мені було логічно збагнути інший різновид історій — про Санта-Клауса і найбільше про Ісуса.

Історія про Санта-Клауса спантеличувала вже з погляду логістики: виготовити, а потім доставити Подарунки — ну, ви ж розумієте, навколо світу, мільйони зупинок, і все за одну ніч. Та ці північні олені мусили б мчати зі швидкістю світла! Проте історія про Санта-Клауса була ніщо порівняно з геть незбагненною біблійною історією про людину-бога на ім’я Ісус Христос, бо про Санту завжди розповідали трохи жартома, а історію Христа мені подавали не просто як правду, а як найвищу істину.

Ця історія про Ісуса Христа здавалася мені настільки неймовірною, що мій скептичний дитячий розум просто не міг її вмістити. Адже вона починається з народження чоловіка, нібито зачатого без статевого акту й народженого від діви. Сільським хлопчиком я змалку знав арифметику розмноження тварин і людей і розумів, що жодна людина не може бути зачата непорочно, тож уже початок цієї історії видавався мені цілком неймовірним. Далі, у першому з багатьох чудес, він перетворює звичайну воду на добірне вино, потім чудесним чином зцілює хворих — сліпі прозрівають, а кульгаві ходять, — проте вчитель недільної школи не міг пояснити мені, як він це робив: то було чудо, а отже, пояснити його неможливо. Далі в історії він — пророк і вміє провіщати чи передбачати майбутнє, і знову без жодного пояснення, як йому це вдавалося. Потім — його смерть і воскресіння в тілі за три дні; знову щось таке, що цілковито суперечить логіці й природі, бо жодна людина, яка справді померла, ще ніколи не воскресала. Після свого воскресіння він безсмертний у тілі й повертається на небо, звідки прийшов, — і на цьому історія закінчується.

Історія Христа дуже дивна, але в недільній школі навчали й інших дивних речей, які просто не мали сенсу: скажімо, мій учитель недільної школи казав, що Христос християн — це давній єврейський Бог старозавітної Біблії. Я тижнями намагався це збагнути. Ще однією дивиною було Причастя: ми нібито мали їсти плоть і пити кров Ісуса, наче якась зграя канібалів; на щастя, насправді нам доводилося споживати лише маленький кубик білого хліба й ковток виноградного соку.

Мені, здається, було років десять, коли я остаточно облишив спроби раціонально зрозуміти історію Христа й перестав вірити, що в цій історії чи в християнській вірі є хоч якась справжня істина.

Упродовж кількох наступних років я відчував дедалі сильніший духовний голод і вирішив вивчити деякі інші релігії, щоб побачити, чи можуть вони запропонувати щось справжнє, чи вони такі ж безумні, як християнство. Моя мати купила на книжковому розпродажі в нашій місцевій бібліотеці повний комплект «Енциклопедії Британніки» видання 1898 року. 1969 року, коли мені було тринадцять, я випадково розгорнув Енциклопедію на статті про індуїзм і натрапив на цю цитату про давнього бога-рослину на ім’я Сома з Рігведи — найдавнішого зібрання книг індуїстської літератури.

Рігведа, «Книга 8, гімн LXVIII»

«1. Ось він, Сома, ніким не стримуваний, діяльний, всепереможний, що проривається назовні, Провидець і Мудрець своєю мудрістю.

2. Усе, що наге, він покриває; усіх недужих він лікує: сліпий бачить, каліка ходить».

Ця цитата, як казали тоді, 1969 року, просто «знесла мені дах»: ось справжня рослина, якій поклонялися як богові, і вона чинила точнісінько ті самі зцілення, що їх приписують Христові. Чи не могло бути так, що історія Христа розповідає про справжнього бога-рослину, а зовсім не про людину-бога?

У наступному абзаці йшлося про те, що Сома тотожна давньоперській Хаомі, що вона є амброзією і нектаром давніх греків і що ця рослина — давня й легендарна Трава безсмертя. Сому називали індійським різновидом грецького бога сп’яніння Діоніса. Проте яка саме рослина була справжньою Сомою, 1898 року ще не знали.

Оскільки рослина була справжньою, нарешті з’явилася надійна відправна точка, щоб спробувати зрозуміти ці вельми заплутані релігійні оповіді. Невелика перевірка підтвердила, що Рігведа значно давніша за християнство; отже, християнство не могло вплинути на Рігведу, натомість набагато давніша Рігведа цілком могла вплинути на християнство.

Пошуки в кількох словниках показали, що всі імена, згадані в другому абзаці, — Сома, Хаома, амброзія, нектар і Діоніс — індоєвропейські слова, тобто всі вони належать до певної мовної родини, яку називають індоєвропейською. Значення цих імен своєрідні: Сома/Хаома означає «вичавлений» — від товчення чи вичавлювання під час Обряду Соми, тоді як грецькою «сома» означає «тіло». Амброзія, або амброс, означає «не смертний», нектар — «той, що долає Смерть»; це дуже дивні назви для рослини.

Шукаючи справжню ботанічну ідентичність ведійської рослини Соми, я швидко зрозумів, що ніхто не знає, яка рослина насправді була справжньою Сомою Вед. Справжньою Сомою пропонували вважати безліч рослин, як-от мак (опій), канабіс (коноплі, «травка»), ефедру (амфетаміни), а також кілька рослин, які в Індії використовують як сучасні замінники Соми; ці рослини, наскільки відомо, не мають жодної дії на розум і жодних цілющих властивостей, і їх, схоже, обрали за невеликий розмір, відсутність листя та молочний сік.

Серед найдивніших рослин, які розглядали як справжню Сому, — ревінь та амброзія полинолиста: ревінь запропонували тому, що він має червоні або золотисті стебла, а Сому описували як червону або золоту; амброзію ж полинолисту розглядали просто тому, що її наукова назва — Ambrosia.

Висловлювали й припущення, що справжня Сома насправді була сумішшю кількох рослин, але це, здавалося, не узгоджувалося з ведійським описом Соми як «вичавленого» (в однині), а не «вичавлених» (у множині).

Пропонували також алкогольні напої, як-от медовуху й пиво, бо у Ведах Сому називають медом, а ячмінь — зерно, з якого нині варять пиво, — згадується серед того, що використовували в обряді Соми. Проте алкоголь, здавалося, не відповідав описам дії Соми на розум чи її цілющої сили: зрештою, ніхто сьогодні не чекає, що від кухля пива сліпі прозріють, а кульгаві підуть. Обряд Соми тривав щонайбільше три дні — навряд чи цього досить для спиртового бродіння. Ведійська Сома була рослиною, що росла в горах, її збирали й сушили, а для дріжджового бродіння такий процес зовсім не потрібен.

Вивчаючи перський різновид Соми, званий Хаомою, я натрапив у ранішому виданні «Енциклопедії Британніки» на цю маленьку перлину, яка засвідчила, що щодо зв’язку Соми й Христа я, найімовірніше, на правильному шляху. Це та сама цитата, яку я знайшов на початку 1970-х, але тут вона наведена за пізнішим виданням.

Далі — уривок з «Енциклопедії Британніки» (1991, т. 26, с. 789, «Обряди та церемонії»):

«У зороастризмі хаома (санскр. сома, від кореня su або bu — „вичавлювати“ чи „товкти“) — це назва жовтої рослини, з якої видобували сік і споживали його під час обряду Ясна, загального жертвоприношення на честь усіх божеств. Літургія Ясни разюче передвіщала месу в християнстві». «Зороастр вважав Хаому сином Мудрого Господа й Творця (Ахура-Мазди) та верховним жерцем культу Ясни. Вірили, що він втілюється у священній рослині, яку товкли до смерті, щоб видобути її життєдайний сік і щоб ті, хто його споживає, здобули безсмертя. Його вважали водночас і жертвою, і жерцем у жертовно-сакраментальному приношенні під час богослужіння. Як посередник між Богом і людиною Хаома здобув місце й сакраментальне значення в культі Мітри (індоіранського бога світла), який виступав непорочним жерцем Ахура-Мазди і був рівний йому. Мітраїстська сакраментальна трапеза походила від обряду Ясна, причому вино заступило хаому, а Мітра — Ахура-Мазду. В обрядах мітраїстської посвяти неофіт міг долучитися до приношення хліба, вина й води, яке було земним відповідником небесної містичної сакраментальної трапези, лише досягнувши ступеня посвяти, відомого як „Лев“. Священне вино давало тілу снагу, добробут, мудрість, а також силу боротися зі злими духами й здобути безсмертя».

Слід зауважити, що Зороастр мусив би бути винятковим пророком, щоб передвістити християнську месу, адже він помер приблизно за 600 чи більше років до того, як відбулася найперша християнська меса. Знову маємо ситуацію, коли на значно давнішу Ясну християнство вплинути не могло, а от зороастризм цілком міг вплинути на раннє християнство. Ви помітите, що Хаому, як і Христа, теж вважають Сином Божим, верховним Жерцем релігії, і він є водночас і жертвою, і таїнством, центральним для цієї релігії.

Добре відомо, що мітраїзм, дуже поширений у пізній Римській імперії, глибоко вплинув на раннє християнство: день народження Мітри, 25 грудня, християнство перейняло як Різдво, тобто день народження Христа, а день тижня Мітри, неділю, — як день богослужіння й відпочинку замість єврейського шабату, суботи. Священне вино Мітри було різновидом Хаоми, а не алкогольним вином, бо про нього казали, що воно має виняткові властивості порівняно зі звичайним вином. Цілком розумно вважати, що первісне вино Євхаристії раннього християнства було тотожне мітраїстському вину.

Однак дослідження Хаоми так і не пролило світла на те, якою рослиною була справжня Сома/Хаома, бо на роль Хаоми пропонували багато тих самих рослин, що й на роль Соми.

Дослідження амброса й нектару дало мало практичних відомостей про справжню рослину, окрім того, що її вважали їжею богів, що вона дарувала людям безсмертя і що, за Гомеровою «Іліадою», рослина амброса/нектару могла миттєво вирости за наказом богів.

1974 року я прочитав книгу «Soma: Divine Mushroom of Immortality» пана Вассона, який висловив думку, що первісною Сомою був гриб, званий Amanita muscaria, або, як його частіше називають, червоний мухомор. Це великий білий гриб із червоним чи золотистим капелюхом, по кольоровій поверхні якого розкидані дрібні білі бородавки. Його аргументи щодо того, якою рослиною була первісна Сома, були найпереконливішими, і я швидко повірив, що він справді визначив її правильно. Відомо навіть, що Amanita muscaria робить сечу тих, хто її вживає, психоактивною — точнісінько як ведійська Сома, а такої властивості, наскільки відомо, не має жодна інша євразійська наркотична рослина.

Переконавшись, що пан Вассон має рацію, я вирішив зібрати якомога більше знань у трьох окремих царинах дослідження. По-перше, мене дуже бентежило, що шматки головоломки розкидані від Греції через Персію до Індії, тож я вирішив, що потрібне тло може дати розуміння найдавніших переселень та історії цих народів. Оскільки Сома/Хаома, амброс і нектар — дуже давні індоєвропейські слова, я взявся вивчати індоєвропейські мови та історію, щоб спробувати зрозуміти, чому ця чарівна рослина, здавалося, була всюди. По-друге, я вирішив вивчити давні релігії — релігію Рігведи, релігію Зороастра, Біблію і давню міфологію, — щоб краще зрозуміти, як ці релігії пов’язані між собою. По-третє, цілющі властивості цієї рослини могли б мати величезне значення для сучасного людства, тож рано чи пізно довелося б вивчити природну історію самої рослини й піддати її дослідам.

Майте на увазі, що мені було лише 18, коли я вирішив узятися за цей напрям досліджень, а життя дуже швидко внесло свої корективи, тож багато років я займався цими дослідженнями лише зрідка, як хобі.

Приблизно через десять років досліджень я почав розуміти, що найважливіші частини історії Христа — це саме ті, що цілковито неможливі для людини, бо ці неможливі елементи оповіді насправді описували рослину Сому.

Приблизно тоді ж на мене зійшло прозріння: я зайшов до великої бібліотеки й помітив, що художніх книжок там більше, ніж справжніх — практичних посібників, словників, енциклопедій, технічної літератури, книжок з природничих наук і математики тощо, — щонайменше як 5 до 1. Тієї миті я почав розуміти, що є дуже великі, навіть переважні шанси, що весь Новий Заповіт — вигадана історія, а не, як вірять багато християн, правдивий історичний документ. Інакше кажучи, Новий Заповіт, найімовірніше, був твором «історичної белетристики», у який навмисно закодовано справжні знання про рослину Сому.

З роками я виявив, що значна частина давньої індоєвропейської міфології побудована точнісінько так само і містить безліч прихованих, проте практичних знань, які відкриваються лише тоді, коли розумієш, що оповідь насправді — про Amanita muscaria.