6. Amanita muscaria — Сома, «Вичавлений», і Святий Грааль

Рігведа; книга IX, гімн LXII, 4-8

4. «Могутнє, народжене в горах стебло вичавлено в потоках для захватної радості: мов яструб, сідає він у своєму домі.

5. Прекрасний сік, улюблений богами; рослину омито у водах, вичавлено людьми: дійні корови підсолоджують його молоком.

6. Як візничі прикрашають скакового коня, так прикрасили вони сік медвяного трунку для амброзії, для свята.

7. Ти, краплино Соми, зі своїми потоками, що крапають солодкими соками, вилитими на поміч, осіла в очисному ситі.

8. Тож лийся далі крізь руно, для Індри лийся, щоб стати його питвом, знаходячи свій дім у дерев’яних чанах.»

Усі давні індоєвропейські релігії містять певний різновид обряду Соми, який уже тисячі років тому вважали прадавнім за походженням: одні релігії приписують створення обряду Соми першій людині, в інших же саме Боги першими здійснили жертвоприношення Соми. Обряд Соми — найдавніше свідчення, яке ми маємо, про взаємодію Amanita muscaria і людей, адже без обряду Соми люди ніколи б не відкрили, що Amanita muscaria — Безсмертна Трава.

В обряді Соми висушений гриб Amanita muscaria заслужив ім’я Сома, «вичавлений», бо його знову насичували водою, а коли він вбирав стільки води, скільки міг утримати, з нього, так би мовити, видобували сік — вичавлювали або товкли між двома каменями, щоб вивільнити золотисту амриту, легендарний нектар Богів.

Щоб профільтрувати цей сік, його лили на верхній кінець дерев’яного жолоба, встановленого під невеликим нахилом і вистеленого «вічним руном»; з другого кінця жолоба вже профільтрована рідина стікала у великий різьблений дерев’яний чан, званий «Дрона» (дронакалаша), який вважали «домом» Соми; туди додавали охолоджену, заздалегідь зварену рідку кашу з води, меленого або дробленого ячменю, молока й меду; цю кашу потім черпали ковшем із Дрони в дерев’яні або теракотові глеки, розливали в окремі дерев’яні чи теракотові келихи або чаші, а тоді споживали, і це породжувало в учасниках обряду Божественну захватну радість.

Коли в обряді Соми використовують Amanita muscaria, у підсумку виходять живий, ніби вкритий вовною дерев’яний жолоб і живі чарівні чаші, глеки та Дрона, тобто чан, — і все це стає «домом Соми». По суті, ці живі чаші — те саме, що ми називаємо Святим Граалем, або біблійною «Чашею Господньою».

В обряді Соми ті самі гриби Amanita muscaria тричі насичують водою й вичавлюють або товчуть, і вони розбиваються на друзки; від грибів, по суті, нічого не лишається, проте вони вивільнили в рідину мільярди спор і незліченні мікроскопічні фрагменти грибів, і ті, й інші можуть повернутися до життя як міцелій Amanita muscaria, — у кожній краплі цієї рідини живе Amanita muscaria.

Коли ця рідина просочується в пористі стінки нової дерев’яної чи теракотової посудини, вона несе з собою мікроскопічні спори й фрагменти. Харчі, додані до цієї рідини, дають грибові джерело енергії для росту; приблизно за три дні міцелій стане добре видимим для людського ока, і він дуже нагадує білу або сіру овечу вовну чи бороду старого.

Щойно міцелій Amanita muscaria прижився в посудині, вона фактично стає живою посудиною; Трава безсмертя тепер має новий дім і новий симбіотичний зв’язок — із людиною, у чиїй чаші вона тепер живе. Це симбіоз, у якому гриб Amanita muscaria, що живе в посудині, отримує їжу й воду, а людина натомість отримує дозу дієвих антибіотиків і вельми неповторний, глибокий духовний досвід, споживаючи ту саму їжу й воду, якими вона поділилася з грибом.

Саме цей симбіоз і робить Святий Грааль по-справжньому «Святим» — Живою Посудиною, що перетворює просту спільну їжу й воду на трапезу Причастя з Живим Богом.

Вплив цього надзвичайно давнього Обряду Причастя на значно пізніші релігії, як-от християнство, неможливо ігнорувати, адже християнське Причастя, де учасники мають їсти тіло й пити кров принесеного в жертву, проте живого безсмертного бога, насправді ґрунтується не на якійсь тайній вечері в Єрусалимі, а на давньому обряді жертвоприношення Соми.

«Христос», а точніше Євхаристія, у Новому Заповіті має понад тридцять імен. Це водночас і «Агнець Божий», і «Живий хліб», і «Живий камінь», і «Живий Бог», і «Жива вода», і «Воскресіння і життя», і «Син Божий», і «Дерево життя».

Деякі з найхимерніших тверджень, які будь-коли було записано, містяться в новозавітній Біблії; більшість цих дивних тверджень приписують безпосередньо міфологічному засновникові, і відтоді ці химерні твердження однаково спантеличують і щирих вірян, і невірян. Це сум’яття — природний наслідок того, що ці твердження застосовують до «реальної людини», адже ті самі химерні твердження набувають цілковитого логічного сенсу, коли застосувати їх до давньої Трави безсмертя, уживаної як Таїнство.