13. Питання вина

Відповідь на питання про воскресіння, можливо, дасть змогу розгадати ще одну таємницю стародавнього світу. А саме питання: «Що ж таке, власне, вони пили й називали вином?» Стародавнє вино в багатьох відношеннях докорінно відрізнялося від сучасного, тож це справді цікаве питання.

Насамперед слід установити, що стародавнє вино п’янило. Так і було: стародавні джерела стверджують, що чотири чаші вина спричиняли сп’яніння. Такі чаші у великій кількості знайдено під час археологічних розкопок по всьому стародавньому світу. Ті, які бачив я, мають місткість приблизно від 4 до 8 унцій. Зазвичай вони не набагато більші, хоча винятки, звісно, бувають. Якщо випити від 16 до 32 унцій сучасного вина, сп’яніння, очевидно, настане. Проте сучасне вино п’ють нерозведеним, і саме в цьому полягає головна відмінність між сучасним і стародавнім вином. Люди давнини завжди розбавляли своє вино водою, і далеко не трохи. На одну частину вина додавали від двох до десяти частин води. Надзвичайно міцне вино могли розбавляти навіть у співвідношенні двадцять до одного. Найчастіше згадується співвідношення три-чотири частини води на одну частину вина. Алкогольне вино просто неможливо розвести водою в таких пропорціях так, щоб воно й далі діяло! Тож якщо стародавнє вино не могло бути алкогольним, то чим же воно було?

Додавання води вважали невід’ємною частиною процесу. Про нерозведене вино ходила слава, що воно спричиняє смерть, — і це, безперечно, ще одна суттєва відмінність між сучасним і стародавнім вином. Найпоширенішу теорію, що пояснює цю відмінність, викладено нижче.

Технологія стародавнього виноробства (відкрите бродіння в глеках або чанах) давала б лише шестивідсотковий вміст алкоголю. Такий алкоголь швидко перетворювався б на оцтову кислоту (оцет). Стародавнє вино виготовляли точнісінько так само, як сучасний оцет. Отже, основою стародавнього вина, імовірно, був стійкий розчин оцту. Проте оцет не п’янить. Одне з пояснень полягає в тому, що оцет слугував носієм для інших наркотичних речовин. Висушені наркотичні рослини, як-от мак (опій), дурман, блекота тощо, екстрагували оцтом. (За можливим винятком опію та ефедри, жодна з цих рослин не мала б справді приємної дії.) Далі оцет зберігав ці речовини в розчині. Це давало змогу розливати його в посудини, перевозити й уживати через місяці чи роки. Наркотичні рослини, трави й прянощі також додавали до вина в чаші для змішування, коли доливали воду. Таке вино з домішкою наркотичних речовин, імовірно, вживали в стародавньому світі, і до цього повторного відкриття воскресіння Amanita muscaria такий висновок був цілком логічним.

Проте воскресіння підказує інший сценарій: просто додайте відміряну за вагою кількість сушеної Amanita muscaria до свого виноградного соку тощо у відкритому глеку. Антибіотична дія трави пригнічує конкурентів, які претендують на сік. Через певний час сік насичується хімічними речовинами Amanita muscaria. Тоді, можливо, його вдасться розлити в посудини й перевозити, не боячись, що він зіпсується. Наявність у соку невеликої кількості живої культури Amanita muscaria також перешкоджала б псуванню.

Самі гриби можна залишити в порожньому глеку, щоб вони воскресли, а потім почали рости. Коли цю воскреслу культуру висушать, її можна використати знову. Після одного-двох циклів росту культуру вже зовсім неможливо буде впізнати як Amanita muscaria. Така культура, можливо, здатна жити впродовж багатьох людських поколінь — достатньо довго, щоб справжнє її походження могло забутися.

Я вважаю, що це одна з головних причин появи цих священних оповідей про героя, народженого дівою, який творить чудеса, гине як жертва, воскресає і стає безсмертним; ці оповіді водночас священні й широко поширені, і в них міститься опис єдиної форми життя на планеті, яка здатна на таке! Це знання дало б змогу започаткувати нову культуру для виробництва вина з дикого джерела.

У стародавньому світі не було нічого священнішого за вино. Вино було єдиним богом, якому поклонявся весь стародавній світ; його пили греки, римляни, юдеї, вірмени, кельти, перси, вавилоняни тощо, тощо; воно було розрадою і для царя, і для раба. Чи може бути Священніше знання, яке варто зберегти для прийдешніх часів, ніж це?

Якщо Amanita muscaria справді була джерелом стародавнього вина, то її екстракт мав би витримувати розведення водою у великому співвідношенні. Щоб це перевірити, ½ унції сушених грибів Amanita muscaria екстрагували в 16 унціях виноградного соку; екстракція тривала 8 годин. Нерозведений екстракт пили невеликими ковтками, і він дав звичну дію; випито було близько 4 унцій.

Потім приблизно 1 унцію екстракту розвели приблизно 3 унціями води; на смак це було навіть краще, ніж нерозведений екстракт. Кілька унцій екстракту випили розведеним у різних пропорціях — від 2 до 6 частин води на 1 частину екстракту. На мій превеликий подив, додавання води справді суттєво змінило дію. Звичні ефекти Amanita muscaria натомість стали суто психоделічними, дуже схожими на дію псилоцибіну або ЛСД!

Це сп’яніння було набагато приємнішим, ніж від нерозведеного екстракту; розведення, здавалося, ще й посилювало дію — якраз протилежне тому, що відбувається з будь-яким іншим наркотичним екстрактом на планеті, де розведення неминуче дає слабший розчин. Ніщо за всі роки моїх досліджень Amanita muscaria не вразило мене так, як ця переміна! Вона була цілком несподіваною, і цей досвід дуже багато мені відкрив. Цей дослід повторювали ще кілька разів — із точнісінько тим самим результатом. Наголос стародавніх на розведенні насправді був практичним застосуванням хімії. Гадаю, я можу досить упевнено стверджувати, що Amanita muscaria справді була джерелом принаймні деяких стародавніх вин.

Намагаючись зрозуміти цю переміну, я розробив теорію: мусцимол — дуже полярна молекула; я вважаю, що протилежно заряджені кінці молекул з’єднуються й утворюють довгі ланцюжки або інші структури, а також вважаю, що сушений гриб вивільняє ці ланцюжки в розчин. Вода — теж полярна молекула, і раптове додавання великої кількості води розбиває ці ланцюжки на окремі одиниці мусцимолу, розчинені у воді. Довгі ланцюжки дають дію, властиву Amanita muscaria та первинному екстракту, а розчинені окремі одиниці мусцимолу натомість дають психоделічну дію. Це пояснило б видиме посилення дії розведеного розчину. Це лише теорія, але найкраща, яку я можу запропонувати, спираючись тільки на спостережувані ефекти, схему хімічної будови мусцимолу та власні міркування.

Це вино з Amanita після додавання води було для мене набагато приємнішим за будь-що алкогольне. У стародавньому світі ця здатність вина розводитися й водночас ставати міцнішим була б ще однією ознакою божественності.

Подробиці про те, як створити винну культуру Amanita muscaria в сучасних умовах, див. у розділі 15.

Невдовзі після виходу книги «The Sacred Secret» я вивчав кельтську міфологію, чарівні казани в цих міфах та їхній зв’язок зі Святим Граалем. Незабаром я зрозумів, що Воскресіння Amanita muscaria розгадує таємницю Святого Грааля, і після двох років досліджень вийшла окрема невелика книжка під назвою «Natural Magic; Recreating the Grail», яку тут відтворено повністю; зверніть увагу: оскільки це була окрема брошура, деяка інформація повторюється.