12. Питання Воскресіння

Уже наприкінці роботи над цією книгою («The Sacred Secret») мені спало на думку, що я не торкнувся одного з основоположних вірувань християнства, а саме ідеї воскресіння Христа.

Щоб моя теорія встояла, трава Життя (Amanita muscaria) мусить бути здатна воскресати. Спершу я вважав відповіддю здатність сушеного екземпляра вбирати воду, знову насичуватися вологою і далі вивільняти спори; цю здатність мікологи й називають воскресінням. Але таке повторне зволоження відбувалося б іще до того, як рослину ритуально вбивали (віджимали та екстрагували). Справжнє ж воскресіння рослини мало б статися вже після того, як її отак убили.

Коли я перечитав твердження Нового Завіту, мною заволоділа думка, що я читаю рецепт чи формулу, закодовану в міфі. Постійна згадка про три дні здавалася невід’ємною частиною цієї формули. А оскільки відновлення вологи водою триває від кількох хвилин до кількох годин, воно знову ж таки не пасувало до згадок про три дні.

Повернувшись по додаткові відомості до Рігведи, я з’ясував, що у воді, якою зволожували Соми, перед тим варили зерно (ячмінь). Це давало б грибові дуже поживне джерело їжі. Трапився мені й загадковий вислів про «ці давні Соми й ці нові». Нові Соми — це, очевидно, ті, що їх зібрали й висушили. Але що ж то могли бути за давні Соми?

У Вассоновій книзі «Soma» йдеться про те, що сибірські племена, які вживали Amanita muscaria як засіб сп’яніння, віддавали перевагу старішим екземплярам, що висохли просто в землі; такі гриби вирізнялися пухнастою на дотик ніжкою і темним кольором. Улітку 2000 року, збираючи гриби, я натрапив на кілька старих екземплярів, що почорніли. Кожен був укритий довгим волохатим сріблясто-сірим міцелієм; деякі з цих волосистих ниток сягали понад 6 дюймів. Коли я уважніше роздивився ці старі чорні екземпляри крізь лупу, виявилося, що пушок проривається з тіла гриба і вростає назад у землю; скрізь, де цей пушок торкався лісової підстилки, він поїв хвою та опале листя, утворивши в підстилці заглибину, схожу на пташине гніздо. То чи не був цей пушок справжньою рослиною Amanita muscaria — адже гриб, зрештою, лише плодове тіло? Цю волохату плісняву я вже бачив багато разів; вона з’являлася на екземплярах, які екстрагували водою, а потім залишали в банці на пару днів. Невже я насправді воскрешав траву Життя, сам того не знаючи?

Як і з усім іншим у цій книзі, що безпосередньо стосується трави Життя, настав час експериментувати — час перевірити, чи справді Amanita muscaria гідна свого давнього імені Амброс, «не смертний».

Сушені екземпляри екстрагували виноградним соком, ячмінною водою або медовою водою. В усіх випадках шматочки, що лишилися після екстрагування, протягом трьох днів за звичайної кімнатної температури вкривалися сріблясто-блакитнувато-сірим міцелієм. Їм давали рости до трьох тижнів після екстрагування. Потім їх висушували й екстрагували знову. В усіх випадках рідка витяжка знову була психоактивною. Цей цикл повторювали тричі без помітної зміни психоактивності; схоже, що, доки трава Життя має вдосталь поживи, цикл можна повторювати без кінця!

Мусимо запитати себе: як могла ця рослина здобути славу й кілька імен, що ґрунтуються на її безсмерті, якби давні люди не знали про її здатність воскресати? Чим іще можна пояснити це надзвичайно давнє вірування? (Амброс = Не смертний, Нек-Тар = Той, що долає смерть, Народжений безсмертним тощо, тощо.)

У цьому дослідженні я завжди намагався в пошуках знання дотримуватися наукових засад і здорового глузду. Тож не дивно, що наукове дослідження змогло відновити втрачену науку, — а саме з нею ми тут і маємо справу. Це давня наука духовності, а не релігія в тому сенсі, у якому її розуміємо ми, сучасні люди.

Новий Завіт — це давнє наукове (емпіричне) знання, вкладене в розповідь. Дехто з давніх людей був пильним спостерігачем, навіть якщо їхні спостереження пояснено словами й поняттями, чужими нашому мисленню. Це аж ніяк не знецінює ні їхніх спостережень, ні їхніх висновків.

Є лише два способи зберегти складне знання без писемності, і обидва добре знайомі студентам, які зубрять перед іспитом.

По-перше, перетворити його на вірш чи пісню, де рима допомагає запам’ятати відомості; яскравий приклад цього — Рігведа, поезія гімнів якої якнайкраще надається до того, щоб слугувати таким носієм знання.

По-друге, зробити його частиною розповіді. Пам’ятаючи розповідь, пам’ятаєш і знання, але сама розповідь мусить запам’ятовуватися. Новий Завіт — приклад цього другого способу. Доки ти знаєш, що ця розповідь насправді містить приховане знання, жодного непорозуміння немає; але якщо ти не знаєш, що насправді вона є засобом передавання прихованого знання, і тому віриш у її буквальність, то цей спосіб не може породити нічого, крім непорозуміння.

Усі головні моменти Нового Завіту, як-от «народження від діви», «вода на вино», «зцілення», «пророцтво» і «воскресіння», точно відповідають Amanita muscaria. Вони не відповідають ні людині, ні жодній іншій формі життя на планеті.

Повторне відкриття здатності цієї рослини воскресати — останній шматочок головоломки. Це останній важливий пункт ототожнення цього Гриба з Христом євангелій Нового Завіту. Цей гриб воскресає так просто й природно, що будь-яка уважна людина, яка не просто їсть гриби, а робить із них рідку витяжку, могла б досить легко це відкрити.

Чи могла б якась рослина бути чарівнішою в очах давніх людей? Спожити витяжку галюциногенної рослини, яка не вмирає, — для давніх це було б найвищим магічним дійством. Ніщо інше не могло б навіть наблизитися до сили цього дійства. А те, що цей Гриб виявляє антибіотичну дію, лише зміцнювало б це вірування, тим паче якщо він справді подовжує людині життя!

Ось ми й дійшли до самої основи релігійної віри на Заході — людського безсмертя. «Ми випили Соми, ми стали безсмертними», — проголошують Провидці в Рігведі. Звісно, вони стали безсмертними, бо випили безсмертну Сому. Чи можна розуміти новозавітні твердження про споживання Христа і безсмертя якось інакше? Ні, вони мають сенс лише в цьому контексті: якщо споживаєш безсмертне, то й сам стаєш безсмертним. Це чисте магічне мислення, саме таке, яке й очікуєш знайти на самому світанку релігії.

Усі релігії походять від шаманізму; а завдання шамана — встановити зв’язок із божественним. Чи може бути для такого зв’язку доступна форма життя, божественніша за цю безсмертну рослину?

Ця дивовижна трава сама проголошує свою божественність. Долаючи власну смерть, вона являє свою силу. У сяйливих видіннях вона показує свою божественність. У чудесних висловах чи небесних піснях вона навчає з моральною силою. Відсуваючи завісу часу й відкриваючи майбутнє, вона являє себе як бог. Виганяючи недугу з хворих тіл, вона виявляє божественну цілющу силу. Від її радості звеселяється серце. Це було божество, яке людина могла пізнати. Бог, якому належало поклонятися, вбиваючи його й уживаючи, але без жодного гріха. Ти вбив бога, а він знову живий! Величний бог, що кладе своє життя за тих, хто його любить, і знову приймає його; бог, що куштує смерть, а сам безсмертний; дар, цілком вільний від провини, просто від Творця всього сущого.

А тепер облишмо те, що думали давні про цю траву безсмертя, і повернімося до експериментів і до того, чого ця трава може навчити нас сьогодні.

Екстрагування рідинами, що є джерелом поживи, задля особливо приємного напою неминуче призводило б до воскресіння. Як і всі гриби, ця трава чутлива до температури й воліє тепла, щоб воскреснути за згадані 3 дні.

Amanita muscaria має бути дуже ефективним виробником антибіотиків. Усі експерименти проводилися в нестерильному середовищі, щоб відтворити давні умови. Тож ці експерименти, безперечно, зазнавали впливу спор і бактерій у величезних кількостях. Проте жоден із них, судячи з усього, не був заражений якоюсь іншою формою життя. Я навіть проводив увесь процес — від екстрагування виноградним соком до воскресіння і до найбільшого розростання — просто неба наприкінці літа, лише прикривши горловину банки тканиною від комах. Давні люди не тільки могли здійснювати воскресіння — я вважаю, що це під силу будь-кому! Цей простий експеримент мав би кожному довести, що Amanita muscaria виробляє один чи кілька виняткових антибіотиків.

Усі воскреслі культури висушували, щоб перетворити іботенову кислоту на мусцимол; схоже, грам на грам вони мали ту саму силу, що й спочатку.

Поживою слугували виноградний сік, ячмінний відвар і медова вода. Виноградний сік обрали тому, що він був легко доступний давнім людям на Близькому Сході та в Середземноморському басейні.

Ячмінь, зварений у надлишку води, яку потім зціджували й використовували, обрали тому, що його згадано в Рігведі. Крім того, ячмінь був одним із найперших злаків, які почали вирощувати, тож він був доступний дуже рано в історії.

Мед був доступний людям задовго до землеробства. Мед — найпоширеніший підсолоджувач у Євразії. Ним, звісно ж, підсолоджували б будь-який напій. Перед використанням мед розводили водою, щоб отримати злегка солодкий на смак розчин.

Коли культури воскресають і поки ростуть, вони мають вигляд плісняви. Агресивний волохатий міцелій, від блакитнувато-сірого до білого, повністю вкриває шматочки екземплярів. На вигляд здається, що він мав би дуже погано пахнути; проте це не так! Під час воскресіння у виноградному соку з’являється легкий оцтовий запах, який перетворюється на один із найчарівніших квіткових ароматів, які я будь-коли відчував. Ячмінна вода дає значно важчий запах, сильний, але не неприємний. У медовій воді запах квітковий, м’який і приємний. Це важливо, бо показує, що воскресла Amanita muscaria не відштовхнула б людину. Немає жодної причини, з якої людина, знайома з цією травою, не спробувала б зробити витяжку з воскреслого екземпляра.

Очевидно, що обрані мною джерела поживи — це водночас ті самі поживні рідини, які використовують для вирощування іншого гриба, дріжджів, що дають вино, пиво й медовуху. Усі три відомі від давніх часів до сучасності. Але у світлі нового знання про воскресіння трави Життя чи можемо ми бути певні, що всі давні вина тощо справді були алкогольними? Порівняння сучасного вина, давнього вина і витяжки Amanita muscaria на виноградному соку наведено в «Питанні вина» в наступному розділі.

Спостереження за воскресінням Amanita muscaria

Цьому Грибові потрібен кисень; якщо закрити його в герметичній банці, він росте повільно або й зовсім не росте, виділяючи при цьому дуже смердючі речовини. Усі експерименти накривали тканиною чи паперовим рушником. Схоже, цього вистачало, щоб забезпечити досить кисню й підтримувати достатньо високу вологість.

У темряві міцелій насправді чистого сніжно-білого кольору; на світлі він швидко набуває сріблясто-блакитнувато-сірого кольору. Іноді з’являється брунатний відтінок. Шматочки початкового екземпляра незмінно темніють — від темно-брунатного до майже чорного; крім того, вони знову зростаються в одне ціле. Побачивши цей міцелій кілька разів, його легко впізнати: він має дуже характерний вигляд, а зміна кольору на світлі — ще одна розпізнавальна ознака.

Ця рослина любить тепло: для росту придатна температура від 60 °F до 80 °F. Щоб воскресіння відбулося за три дні, потрібно 65–70 °F. Коли міцелій почне рости, він ростиме, доки не скінчиться пожива та/або вода; це може тривати кілька тижнів — я просто даю їм рости, доки вони самі не зупиняться. Не трусіть банку й не поводьтеся з нею надто грубо, поки міцелій росте, і не ставте її на пряме сонячне світло — він може обпектися.

Amanita muscaria — дуже витривала форма життя; я воскрешав сухі екземпляри, які перед екстрагуванням стерли на порошок, а також ті, що їх буквально розчавили, коли вони були повні виноградного соку, — вони перетворилися на слиз і все одно воскресли! Хоча в обох випадках цим понівеченим знадобилося трохи більше часу, щоб воскреснути.

Раз воскреснувши, висушений гриб повертається до живого стану значно швидше, ніж це буває з екземпляром. Наступні воскресіння легко відбуваються протягом трьох днів. Щоб витяжка не насичувалася живими хімічними речовинами, висушені воскреслі культури я екстрагую лише половину того часу, що й екземпляри. (Щонайбільше 12 годин!)

Висушувати воскреслі культури необхідно, щоб перетворити іботенову кислоту на мусцимол. Сушіть так само, як екземпляр. Їх можна сушити й просто в банці чи пляшці, де вони виросли. Просто зніміть паперове чи тканинне накриття і поставте банку в теплу духовку з температурою 120 °F, доки вміст не висохне. Це значно зменшує пошкодження міцелію під час поводження з ним.

Я вважаю, що природна здатність Amanita muscaria воскресати дає їй змогу, по-перше, використовувати поживу на поверхні лісового ґрунту і, по-друге, бути з’їденою тваринами й поширюватися на великій території.

Оскільки Amanita muscaria здатна поглинати майже будь-яку органічну речовину на поверхні, як-от листя тощо, здатність Гриба буквально простягати свій міцелій і за певних погодних умов поїдати те, що оточує його над землею, безперечно, дає йому певну перевагу.

Гриби Amanita muscaria постійно поїдає безліч видів тварин, як-от слимаки, білки та інші гризуни, опосуми, єноти, олені, а часом і людина. Коли гриб перетравлюється, а потім виходить із фекаліями, спори проростають, і міцелій використовує фекалії як концентроване джерело поживи. Коли Amanita muscaria плодоносить, не рідкість натрапити на свіжий олений послід, із якого проростає щось дуже схоже на міцелій Amanita muscaria завдовжки кілька дюймів. Оскільки тварини можуть переміщатися на чималу відстань, а спори гриба Amanita muscaria дістають концентроване джерело поживи як фору на старті, ця здатність має чималу цінність для виживання. У цьому гриб поводиться так само, як більшість плодових рослин, що дають тваринам їжу в обмін на те, що ті розносять насіння рослини на великій території.

У таких випадках міцелій Amanita muscaria, відкритий дії довкілля, утворює спори, подібні до тих, що їх утворюють простіші гриби. Під мікроскопом уздовж відкритого міцелію видно маленькі кульки, які, дозріваючи, чорніють. Кожна з цих крихітних кульок містить кілька сотень прозорих спор, і навіть у крихітній культурі Amanita muscaria таких кульок можуть бути тисячі.

Одна ніжка сушеної Amanita muscaria на третій день після зволоження: вона щойно починає воскресати, і довгий білий міцелій чітко видно неозброєним оком. Нижче — та сама ніжка через кілька днів.

Кадри з інтервальної відеозйомки «Воскресіння Amanita muscaria» дивіться на двох останніх сторінках.