Ангели
Дональд Е. Тітер
Слово «ангел» в англійській мові (від давньоанглійського та німецького Engel), французькій (від старофранцузького angele), іспанській і багатьох інших романських мовах походить від латинського angelus, яке своєю чергою походить із грецької койне: angelos, «вісник». Остаточна етимологія цього слова в грецькій невідома.
В івриті та арабській основний термін на позначення «ангела» — «малах», «малаїка» або «малак»; він походить від семітського консонантного кореня l-'-k, що означає «посилати». В івриті цей корінь засвідчений лише в цьому іменнику та в іменнику «мелаха», що означає «праця». Серед інших слів, якими називають ангелів, є «крув» — так описують маленьких дітей; від цього слова походить англійське «cherub». Ще один єврейський термін — гільгулім, що означає «ті, що обертаються», і цих ангелів іноді зображують як колеса з крилами.
Ангелів давніх культур Близького Сходу можна поділити на три широкі категорії. Ці три категорії «ангелів/вісників» легко пояснити, якщо помістити «ангелів» у їхній справжній контекст — у довкілля, яким його сприймала й пояснювала давня людина.
1. Сім архангелів, що перебувають на Небесах; за рангом вони, як вважають, поступаються лише «Богові Отцю».
2. Незліченна безліч нижчих, але все ж небесних ангелів, які становлять «воїнство небесне».
3. Ангели, що «впали на Землю» або були «скинуті на Землю»; лише в цьому класі ангелів існує розрізнення між «добрими» ангелами і «поганими», або «злими». Ці «занепалі ангели» — єдині ангели, з якими, за переказами, людство мало хоч якийсь безпосередній досвід. У біблійній Книзі Буття саме цей клас ангелів навчив первісне людство всіх мистецтв цивілізації.
Почнемо з першого класу — семи небесних ангелів. Ототожнити їх легко, якщо пам’ятати простий факт: для давніх людей «Небеса» — це те, що ми називаємо небом. Для них Небеса і Небесний Батько тотожні; сучасною мовою — «Бог/Божество» = «небо» = «Небеса». І ось у блакитному склепінні Небесного Батька сім речей рухалися власним ходом — сім «планет» давніх: Сонце, Місяць, Меркурій, Венера, Марс, Юпітер і Сатурн. У давній близькосхідній астрології, як і в сучасній, вважається, що рухи цих «планет», їхнє взаємне розташування та положення на тлі зірок, відомих як зодіакальні сузір’я, мають значення. Насправді для давніх людей ці спостереження містили «послання» просто від Небесного Батька, яке мудрий астролог міг витлумачити й зрозуміти. Тож по суті ці «планети» — «вісники» волі «Бога», і саме на цьому ході міркувань ґрунтуються всі вірування, які є в астрології.
Другий клас ангелів, безліч воїнства небесного, — це незліченні зорі ясної ночі; на відміну від «планет» давніх, ці зорі мали незмінне положення й візерунок на небі. Зоряний візерунок нічного неба, яким його видно із землі, змінюється з порами року й повторюється з точністю годинникового механізму. Дванадцять таких зоряних візерунків лежать у смузі, що зветься Зодіаком; за нею давні люди відлічували місяці року, бо щомісяця на світанку з’являлося нове зодіакальне сузір’я. Тож і тут ми маємо цінну астрологічну й календарну інформацію, яку ці зоряні вісники передавали тим на Землі, хто вмів прочитати «послання».
Третій клас ангелів — «занепалі ангели» — набагато цікавіший, ніж будь-коли могли б бути «небесні» ангели. Останнім часом багато хто припускає, що оповіді про «занепалих ангелів» ґрунтуються на доісторичних зустрічах із прибульцями. Проте на цей клас прикутих до землі ангелів/вісників можна подивитися простіше й раціональніше, ніж приписувати їх прибульцям.
Землі притаманні різні рослини й гриби, що містять хімічні сполуки, які називають наркотичними речовинами; вони існували на Землі задовго до того, як людина вперше випросталася на повний зріст, і деякі з цих рослин/грибів уживають і вживали для ворожіння або для того, щоб викликати «видіння» в людей — шаманів/пророків. Так само як ангели поділяються на добрих і поганих, не всі наркотичні рослини однакові: одні можуть загоювати рани чи лікувати хвороби, тамувати біль, інші можуть вести до екстазу (добрі ангели), а ще інші наркотичні рослини можуть викликати жахливі, страхітливі видіння, деякі можуть залишити тебе сліпим, калікою чи божевільним, а деякі, зовсім особливі, — і мертвим, холодним, як камінь (усе це погані ангели). Як вісників, що несуть послання з цілком потойбічних царин, людство тисячоліттями шукало ці наркотичні рослини, прагнучи вийти за людські межі й здобути знання, якого інакше було б позбавлене. Добрі чи погані, усіх цих вісників/ангелів створили Небесний Батько і Мати-Земля, і всі вони, як вважали, мали частку божественності, а в умілих руках навіть найгіршого з поганих «ангелів» усе одно можна було використати для зцілення. Дуже давня оповідь про падіння ангелів на Землю — простий спосіб, у який давні люди пояснювали, чому ці справжні й дуже могутні істоти опинилися в людському довкіллі. А звичні «падучі» зорі, або метеори, слугували доказом того, що «ангели» й далі сходять на Землю, щоб з’явитися як «добрі» чи «погані» ангели у фізичній подобі чарівної рослини чи гриба, які несуть «послання» тим, хто вміє його прочитати.
У таких краях, як Південна Америка, де багато шаманів використовують багато різних рослин, нерідко буває, що шамани вважають себе єдиними білими шаманами, а свою обрану рослину-помічника/вісника — «святою», тоді як інших шаманів, які використовують інші рослини, вважають «чаклунами», а обрані ними рослини — «злими». У давній Євразії (як і в більшій частині світу) деяких представників родини рослин під назвою пасльонові (Solanaceae) історично використовували як рослини для ворожіння, для візіонерського відвару та в «літальних» мазях; найближче до нашого часу їх використовували так звані «відьми». Усі ці рослини викликають схожі переживання — дуже реальні, темні й похмурі галюцинації, що нагадують середньовічні зображення пекла! Найуживаніші в Євразії пасльонові — дурман, або дурман звичайний, мандрагора, красавка, або беладона, і блекота. Оскільки галюцинації, які викликають ці рослини, такі приголомшливо реальні, вони глибоко впливають і на окрему людину, і на релігії та культури, що використовують або використовували їх. Пасльонові широко пропагували жрецтва давнього Близького Сходу, які своїми «чарівними» відварами переконували віруючих у власній неземній силі та в реальності своїх «богів» (і, звісно, в необхідності щедрих пожертв на «храм»). Ці вибрані пасльонові також часто спалювали як складник священних пахощів під час обрядів жерців, чаклунів і відьом однаково; їхній дим одурманює та збиває з пантелику «публіку» й надзвичайно посилює навіюваність глядачів. Ці самі пасльонові також споконвіку використовували, щоб одурманювати жінок із метою зґвалтування чи «білого рабства», щоб одурманювати жертв перед пограбуванням або як знаряддя вбивства через отруєння. З огляду на зв’язок цих рослин з усіма цими лиходійськими людськими справами не дивно, що їх вважають «злими» і що вони досі носять народні назви, які дійшли з тих часів, коли вони були одними з «поганих» ангелів, що впали на Землю. Сині квіти красавки називають «очима сатани», її плоди — «дияволовими вишнями», а саму рослину — «дияволовим зіллям». Квіти дурману називають «ангельською трубою» або «дияволовою трубою», «місячною квіткою» (у нього білі квіти у формі труби, що розкриваються в ритмі місяця), «пекельними дзвонами», «дияволовим бур’яном» і «дияволовим огірком». Квіти блекоти називають «очима сатани» або «дияволовими очима». А плоди мандрагори звуть «яблуками сатани», араби ж — «бейд ель-джинн», тобто «яйця джина», англійською — «Genii eggs»: дуже влучна назва для плоду, який викликає примари або переносить того, хто його вживає, до потойбічних царин.
Плоди мандрагори
Сили, які наш давній предок знайшов у деяких зелених рослинах, були справді дивовижні, і перевершити їх могли лише сили, що їх давня людина відкрила в класі живих організмів, який нині називають грибами. Гриби викликають навіть більше подиву, ніж зелені рослини, які мають насіння, з’являються у свою пору й доволі передбачувані, а більшість зелених рослин може вирощувати навіть первісна людина. На відміну від зелених рослин, ті гриби, яких називають шапковими, можуть з’являтися немов за одну ніч, не мають жодного насіння, видимого неозброєним оком, і, на відміну від більшості зелених рослин, не мають коренів. Насправді давні люди навіть не були певні, чи гриби — це рослини, тварини чи мінерали, а чи поєднання цих трьох класів буття в одній формі життя. Гриби були цілковитою й абсолютною загадкою для наших предків, які могли передбачити лише те, що гриби «можуть» з’явитися у свою пору, коли піде дощ. Особливий зв’язок небесного дощу з появою грибів не залишився непоміченим для давніх людей, які вірили, що ці форми життя «посилаються» на Землю з Небес у дощі, громі чи блискавці. Оскільки вони не мають ні насіння, ні коренів, їх вважали непорочно зачатими дітьми Небесного Батька. Ці грибні діти громового неба мали ще й дивні, порівняно з іншими формами життя, обриси: у багатьох є пластинки, схожі на спиці колеса, а в зрілому віці шапки багатьох грибів вивертаються догори, показуючи нижній бік шапки, що нагадує пір’я пташиного крила, — звідси й образи ангелів гільгулім, що означає «ті, що обертаються», адже цих ангелів зазвичай зображують як «колеса з крилами».
Оскільки деякі гриби психоактивні, їх вважали вельми особливими «вісниками» божественної волі. Але, збираючи їх, шаман мусив бути надзвичайно обережним, адже деякі гриби належать до найотруйніших форм життя на планеті, і переплутати їх аж ніяк не хотілося! Деякі гриби також містять антибіотики, які можуть разюче допомагати в лікуванні хвороб, про що свідчить медична революція 20-го століття, яку живили антибіотики. Тож, як і серед зелених ангелів, серед грибних ангелів є і «добрі», і «погані» ангели. В англійській мові збереглося кілька назв, що вказують на давні часи, коли деякі гриби вважали занепалими «ангелами»; найпримітніша з них — «ангел-руйнівник», якого іноді називають «ангелом смерті»: ці назви застосовують до кількох схожих, близькоспоріднених видів смертельно отруйних, цілком білих грибів роду Amanita. Це Amanita bisporigera та A. ocreata у східній і західній частинах Північної Америки та A. virosa в Європі. Ще один дуже схожий вид, A. verna, або «гриб дурня», уперше описали у Франції. Ангел-руйнівник — близький родич блідої поганки, «A. phalloides»; як група це одні з найотруйніших відомих грибів, і всі вони містять аматоксини, які після вживання спричиняють смертельне руйнування тканин печінки й нирок людини. Ангел-руйнівник споконвіку був улюбленцем європейських отруйників/убивць, і його жертвами стали чимало відомих римських імператорів, імператорів Священної Римської імперії, королів, принців і пап римських. Цікаво, що ангел Самаель, якого пишуть також Саммаель, — важливий архангел у талмудичних і післяталмудичних переказах, а також у християнській традиції та демонології, — схоже, ґрунтується на грибі «ангел-руйнівник». Етимологію його імені пояснюють як поєднання «сам», що означає «отрута/яд», та «ель», що означає «Божий»; отже, «ангел» Самаель — це «отрута Божа»!
Існує чимало археологічних свідчень уживання псилоцибінових грибів у давнину. Кілька мезолітичних наскельних малюнків із Тассілі-н-Аджера (доісторичної пам’ятки в Північній Африці, яку пов’язують із капсійською культурою) автор Джорджо Саморіні визначив як зображення шаманського вживання грибів, можливо, Psilocybe. Галюциногенні види Psilocybe мають давню історію вживання серед корінних народів Мезоамерики — для релігійного причастя, ворожіння та зцілення — від доколумбових часів і до сьогодні. Статуетки у формі грибів, знайдені на археологічних пам’ятках, схоже, вказують на те, що ритуальне вживання галюциногенних грибів доволі давнє. Грибні камені й мотиви знайдено в руїнах храмів майя в Гватемалі, хоча точаться чималі суперечки про те, чи вказують ці предмети на вживання галюциногенних грибів, чи мали якесь інше значення, а грибоподібна форма — просто збіг. Конкретніше: статуетку, датовану приблизно 200 р. н. е., що зображує гриб, дуже схожий на Psilocybe mexicana, знайшли в західномексиканській шахтно-камерній гробниці в штаті Коліма. Ацтеки знали галюциногенні Psilocybe як теонанакатль (дослівно «божий гриб» або, точніше, «плоть богів» — аглютинативна форма від teó (бог) і nanácatl (гриб) мовою науатль), і, як повідомляють, їх подавали на коронації ацтекського правителя Монтесуми II у 1502 році. Ацтеки й масатеки називали псилоцибінові гриби — в англійському перекладі — геніальними грибами, віщими грибами й чудесними грибами. Бернардіно де Саагун повідомляв про ритуальне вживання теонанакатля ацтеками, коли вирушив до Центральної Америки після експедиції Ернана Кортеса. Після іспанського завоювання католицькі місіонери боролися проти «язичницького ідолопоклонства», і внаслідок цього вживання галюциногенних рослин і грибів, як і інші дохристиянські традиції, швидко придушили. Іспанці вірили, що гриб дає ацтекам та іншим змогу спілкуватися з «дияволами». Навертаючи людей у католицтво, іспанці вимагали замінити теонанакатль католицьким таїнством Євхаристії, і повернення новонаверненого тубільця-християнина до вживання теонанакатля відтоді було єрессю, за яку католицька інквізиція карала смертю. Попри цю історію, в деяких віддалених місцевостях, далеко від очей, вух і рук Церкви та держави, вживання теонанакатля збереглося.
Psilocybe semilanceata, поширений у Європі.
У Європі гриби Psilocybe, імовірно, теж уживали з давніх часів, однак християнські переслідування «язичників» і «відьом» пізньоримської доби, темних віків, Середньовіччя та Відродження знищили більшість свідчень, потрібних, щоб довести, що гриби Psilocybe взагалі вживали. Одна практична проблема для ранніх європейців, які вживали гриби Psilocybe, полягає в тому, що всі види Psilocybe, які, як вважають, були місцевими для давньої Європи, — це L.B.M., або «маленькі коричневі гриби»: мікологічний термін для дрібних грибів, які важко розпізнати. Кілька видів отруйних грибів, місцевих для Європи, також належать до L.B.M., а що ще гірше — вони займають ті самі екосистеми, тож відрізнити священні гриби від отруйних було б життєво важливо для будь-якого давнього європейського шамана, що вживав місцеві види Psilocybe. Інша причина, через яку гриби Psilocybe, схоже, не породили великого загальноєвразійського культу, — ці гриби мали дуже сильного конкурента в особі нашого наступного ангела.
На відміну від ангелів-L.B.M., царя ангелів було легко впізнати: зазвичай він великий, яскраво забарвлений і трапляється лише біля своїх улюблених дерев. Цього царя занепалих ангелів насправді вважають не просто ангелом, а «Богом» із сотнями імен, і вірять, що він — полководець і провідник усіх добрих ангелів на Землі. Усе, що робило «добрих» грибних ангелів священними, подвійною мірою стосувалося цього червоного чи золотого ангела, якого вважають «Сином Небесного Батька», божественним «Цілителем», джерелом пророцтва, «Жертвою», потрібною для створення «Таїнства»; і цей «Бог» був «Безсмертним», а будучи безсмертним, він міг творити чарівні живі чаші або творити «Хліб» і «Вино», що множаться. На відміну від усіх інших земних «ангелів», це ангел, чиї Дари можна легко примножувати прямо пропорційно потребі. Цього ангела неможливо порівняти з жодним іншим занепалим ангелом на Землі, тож у євразійському релігійному міфі він піднесений над усіма іншими ангелами, бо, виступаючи як Сома, Хаома, амброзія, нектар, Євхаристія і під сотнями інших імен, цей Золотий ангел створив безліч євразійських релігій.
Amanita muscaria, вона ж Сома. Фото: Ніл